30 ноября, 2020
Зусилля лікарів виявилися марними. Серце зупинилося. Але раптом, тишу реанімації розipвав крик медсестри…

Зусилля лікарів виявилися марними. Серце зупинилося. Але раптом, тишу реанімації розipвав крик медсестри…

Боляче! Як же боляче. Неможливо дихати.

Молодий чоловік відчув гострий біль в грудях й ледь дійшов до лавочки у сквері. Біль не вгамовувався, а гаряче пронизував тіло. В очах темніло, а кожний подих давався з невимовною важкістю. Чоловік вже не чув крики людей та сирени швидкої допомоги.

Світло. Звідки воно? Таке м’яке і тепле. Де я? Болю немає. Та й тіло таке невагоме.

Чоловік ледь привідкрив очі й побачив густий туман, з якого виходить собака. Це була його вівчарка, яка ступала великими лапами у його сторону.  Це був Грей.

– Здрастуй, господарю.

– Як ти мене знайшов, і як можеш розмовляти зі мною? Це сон?

– Тут всі розуміють один одного і це не сон. Зараз ти прощаєшся з життям, а я помер давно. Ще на тій дорозі, де ти мене викинув з машини.

Цю подію чоловік намагався забути. Але кожної ночі така болюча зрада була пеленою на його очах. 

– Ти навіть не забув. Я теж пам’ятаю, як ти був злий на мене старого, закинув мене у багажник й вивіз за місто.  Як залишив мене на дорозі й поїхав, не озирнувшись? Я ж сам не хотів бути старим. Це природа, а ти не прийняв мене немічним, а вирішив викинути зі свого життя.

Пес важко зітхнув і ліг.

–  Я думав, що тебе хтось підбере!

– Не бреши самому собі, Господар! Ти так довго виправдовував свій вчинок, але сам розумів, що залишив мене помирати. Я надіявся, що ти прийдеш за мною. Йшов тобі довго у слід, але мої хворі лапи підвели мене.

Я вірив тобі та любив так, як можуть любити тільки собаки! І дуже хвилювався, як ти там один, без мене! 

Я з дня в день метався дорогою голодний та покинутий. Я так хотів померти у тебе на колінах, але останній мій подих почула тільки холодна калюжа.

Насправді, тут таких багато: викинутих за непотрібністю, замерзлих на порожніх дачах, заморених голодом, убитих заради забави. Але люди забувають, що у житті за все треба заплатити.

– Прости мене, Грею! Я не хотів робити тобі боляче!

Старий пес важко підійшов до людини.

– Я вже давно тобі пробачив мою смерть. Попри все, я тебе досі люблю. Тобі ще занадто рано помирати. Плач! Твої сльози – твоє спокутування.

– Прощавай.

Лікарі не одну годину боролися за життя молодого чоловіка. Але усі зусилля були марними, о 18.30 лікарі зафіксували смерть.

Раптово медсестра побачила сльозу на щоці у чоловіка. 

– Адреналін в серці

– Дефібрилятор

– Розряд

– Ще розряд

Рівна лінія на екрані монітора здригнулася і вигнулась слабкою, але таки життєствердною дугою.

Через місяць чоловік повернувся вже до звичного життя. Йдучи додому з роботи, він натрапив на маленького брудного щеняти.

– Привіт малий! Ти чий?

Оченята собаки були такими милими та добрими, що чоловік забрав його з собою.

Старий пес, оточений легким білим туманом, поклав голову на лапи, стомлено зітхнув. Він врятував в людині Людину!

Дуже повчальна розповідь, чи не так?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *